Робота бібліотеки

"Книжка про сміття" Галина Ткачук (Видавництво Старого Лева, 2019)

Книжка хоч і для дітей, та дорослим буде не менш цікавою. Написано про те, що ми виносимо з нашого помешкання у сміттєвих пакетах і викидаємо у бак. Або, у найкращому разі, в кілька різних баків. Про те, що зустрічає нас, коли ми приходимо на пікнік до лісу. Про те, що пропливає повз нас у річці або в морі. І про те, що може заполонити всю нашу планету.

Простіше кажучи, ця книжка про сміття – таку дивовижну річ, яку дуже легко створити, але якої неймовірно важко позбутися. І що з усім цим робити.

"Сміття і люди. Зворотній бік споживання" Томас Гілланд Еріксен (Ніка-Центр, 2016)

Автор оцінює сміття як речі, що знаходяться не в своєму належному місці. Описує, як люди дають раду питанню забруднення навколишнього середовища.

У книзі багато прикладів, які показують, як упродовж історії людство використовувало сміття. Будете здивовані масштабами та кількісними показниками продукування відходів.

Описане також ставлення до сміття: переробка, пристосування та консервація. В кінці книжки автор робить сумні висновки та прогнози… Проводить аналогії та пряму залежність між рівнем розвитку певної країни і кількістю відходів, продукованих нею.

21 листопада, День Гідності та Свободи.

Цей день поєднує дві події: Помаранчеву революцію 2003 року та революцію Гідності 2013року. Ці дві події змінили життя України та мали великий вплив на її майбутнє. Тому ми не забуваємо про ці подіі та намагаємось донести дітям частину історії нашої країни. Ніщо не зберігає минуле краще ніж книжки, тому виставка книжок про події тих років найкраще, що можно показати дітям.

"Літопис революції гідності".

Ця книга не претендує на професійний історичний чи політологічний аналіз Революції Гідності. Автор не береться оцінювати внесок опозиційних партій у перемогу. Їх роль була дуже велика як в матеріальному, так і у фінансовому та організаційному забезпеченні Євромайдану, починаючи з перших днів протестів. Ця тема потребує окремого дослідження. Основна увага в книзі приділяється правдивому опису подій, людей, того духу взаємопідтримки і самопожертви, що панував на Майдані. 

     Голодомор, це геноцид українського народу. Історія Голодомору вражає своїми жахливими подіями, кількістю жертв. Це дуже важкий період у житті людства, число загиблих від голодомору в Україні близько 4 млн людей, по всьому світі близько 7 млн людей. Це дуже страшні цифри для такого короткого періоду часу. Хочется зробити, щоб ми пам'ятали про події минулого, щоб чули правду поки є змога. Книга це скарб минулого, тому прочитавши її, ми багато чого дізнаємось.

РУСЛАН ПИРИГ. «ГОЛОДОМОР 1932–1933 РОКІВ В УКРАЇНІ. ДОКУМЕНТИ ТА МАТЕРІАЛИ»

    У книзі розміщено комплекс документів та матеріалів, які розкривають причини, перебіг, масштаби та наслідки Голодомору. Тут подано документи політбюро ЦК ВКП(б) та політбюро ЦК КП(б)У, РНК СРСР та РНК УРСР, місцевих партійних та радянських органів, організацій ГПУ, суду прокуратури, міліції; листування Сталіна, Кагановича, Молотова, Косіора, Чубаря та інших; численні звернення селян – листи, заяви, скарги, прохання; унікальні щоденникові записи очевидців голоду; матеріали зарубіжних дипломатичних представників, організацій української еміграції, міжнародного загалу.

«НАЦІОНАЛЬНА КНИГА ПАМ'ЯТІ ЖЕРТВ ГОЛОДОМОРУ 1932–1933 РОКІВ В УКРАЇНІ»

    Це одне із найґрунтовніших досліджень Голодомору. Книга пам'яті складається із загальнонаціонального та 18 регіональних томів, які підготували у регіонах, які постраждали під час Голодомору. У Книзі проаналізовано історичні та правові аспекти Голодомору, зібрано свідчення очевидців та документи того часу, які доводять факт геноциду. Також тут розміщено близько 140 фотографій того часу (від яких просто стає моторошно).

       Оста́п Ви́шня (Павло Михайлович Губенко) народився 13 листопада 1889. на хуторі біля містечка (тепер село) Грунь, нині Охтирський район Сумської області, в багатодітній (17 дітей) сім'ї відставного солдата Михайла Кіндратовича Губенка та його дружини Параскеви Олександрівни. Закінчив початкову, потім двокласну школу в Зінькові, далі навчався в Київській військово-фельдшерській школі, по закінченню якої у 1907 році працював фельдшером у хірургічному відділі лікарні Південно-Західної залізниці. Та він не збирався присвятити себе медицині — тож, працюючи в лікарні, займався самоосвітою, склав екстерном екзамен за гімназію і в 1917 році вступив до Київського університету; однак невдовзі залишив навчання та цілком віддався журналістській і літературній праці. Перший надрукований твір Остапа Вишні — «Демократичні реформи Денікіна — побачив світ за підписом «П. Грунський» у Кам'янці-Подільському в газеті «Народна воля» 2 листопада 1919 року. Прізвисько Остап Вишня, вперше з'явився 22 липня 1921 року в «Селянській правді» під фейлетоном «Чудака, їй-богу!». Його знайомі оповідають, що Вишня рятував своїх товаришів матеріально і гумором у підвалах ЧК, де він сидів приблизно з кінця 1919 по весну 1921 року; і в тюрмі НКВС у Харкові, де він сидів з 26 грудня 1933 по весну 1934 року, і в концтаборі на Печорі в 1934—1943 pоках. Коли 1931 року був арештований Максим Рильський, з яким Вишня дружив так само міцно, як з Миколою Хвильовим, Миколою Кулішем і Олесем Досвітнім, то Вишня, не боячись накликати на себе гнів НКВС, кинувся з Харкова до Києва на допомогу безрадній родині поета, а після щасливого звільнення Рильського з тюрми — забрав його до себе в Харків на кілька тижнів на гостини

. Для ознайомлення з творами Остапа Вишні пропонуємо послухати аудио запис творів "Сом" та "Письменники".  https://www.youtube.com/watch?app=desktop&v=nuwllE0grKI...

Про Нечуй-Левицького

Іван Семенович Левицький (літературний псевдонім — Нечуй) народився 25 листопада 1838 року в Стеблеві, в сім'ї сільського священика. Батько його був освіченою людиною прогресивних поглядів, мав велику домашню книгозбірню і на власні кошти влаштував школу для селян, в якій його син і навчився читати й писати. Змалку І.Левицький познайомився з історією України з книжок у батьківській бібліотеці. На сьомому році життя хлопця віддали в науку до дядька, який вчителював у духовному училищі при Богуславському монастирі. Там опанував латинську, грецьку та церковнослов'янську мови. Незважаючи на сувору дисципліну, покарання й схоластичні методи викладання, Левицький навчався успішно й після училища в чотирнадцятилітньому віці вступив до Київської духовної семінарії, де навчався з 1853 по 1859 рік. У 60-х роках він написав комедію "Жизнь пропив, долю проспав" і повість "Наймит Яріш Джеря". Працюючи в Полтавській семінарії, він у 1865 році створює повість "Дві московки". Згодом з'явилися оповідання "Панас Круть" та велика стаття "Світогляд українського народу в прикладі до сьогочасності", що побачили світ у львівському журналі "Правда", оскільки через Валуєвський циркуляр 1863 року українська література на Наддніпрянщині була під забороною. З 1873 року І.Левицький працює у Кишинівській чоловічій гімназії викладачем російської словесності, де очолює гурток прогресивно настроєних учителів, які на таємних зібраннях обговорювали гострі національні та соціальні проблеми. У той час І.Левицький, який пропагував у Кишиневі українську літературу, попав під таємний нагляд жандармерії. 1874 року вийшов у світ роман "Хмари", а наступного року — драматичні твори "Маруся Богуславка", "На Кожум'яках" та оповідання "Благословіть бабі Палажці скоропостижно вмерти". Пізніше письменник створює такі шедеври української літератури, як "Микола Джеря" (1878), "Кайдашева сім'я" (1879), "Бурлачка" (1880), "Старосвітські батюшки та матушки" (1884). 1885 року І.Нечуй-Левицький йде у відставку й перебирається до Києва, де присвячує себе виключно літературній праці. У Києві він написав оповідання "Пропащі" (1888) та "Афонський пройдисвіт" (1890), казку "Скривджені" (1892), повість "Поміж порогами" (1893). На початку століття письменник звертається до малих форм прози, пише здебільшого статті, нариси, зокрема статті "Сорок п'яті роковини смерті Тараса Шевченка" (1906) та "Українська поезія". До кінця життя І.Левицький жив майже у злиднях, у маленькій квартирі на Пушкінській вулиці, лише влітку виїздив до родичів у село або в Білу Церкву. До останніх сил працював, щоб завершити літературні праці. Останні дні провів на Дегтярівці, у так званому "шпиталі для одиноких людей", де й помер без догляду 1918 року. Поховано його на Байковому кладовищі. Прочитати та повні тексти творів можна тут - https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=16 А також послухати стислий переказ твору "Кайдашева сім'я" можна тут - https://www.ukrlib.com.ua/audio/book.php?bookid=441

ОЛЬГА КОБИЛЯНСЬКА

«Серед українських письменниць вона не має собі рівної на ниві новели і повісті» - так казав про Ольгу Юліанівну Кобилянську Іван Франко.

Ольга Кобилянська народилася 27 листопада 1863 року в глухому містечку Ґура-Гумора Австро-Угорської імперії (Південна Буковина, сучасна Румунія). Батько майбутньої письменниці – Юліан Кобилянський, народився в Галичині. Він належав до шляхетського роду, який мав свій герб і походив з Наддніпрянщини, працював секретарем повітового суду. Мати – Марія Вернер, німкеня за національністю, все життя присвятила вихованню сімох дітей (Ольга була четвертою дитиною). З любові до свого чоловіка вона вивчила українську мову, прийняла греко-католицьку віру, виховуючи всіх дітей у повазі і любові до України і всього українського.

Оскільки в містечку не було школи, батько, бажаючи дати дітям освіту, у 1869 році переводиться в Сучаву, де сім'я прожила три роки. Там дівчинка разом з братами відвідувала німецьку гімназію. У 1875 році родина переїхала в Кімполунг, де Ольга закінчила чотири класи початкової школи – теж німецькою мовою (вона була офіційною мовою тогочасної Буковини). І хоча родині доводилося жити в німецько-румунському оточенні, батько дбав, щоб діти приватно вивчали й українську мову. Ще одна мова – польська – теж постійно звучала вдома.

Після Першої світової війни, в умовах окупованої Румунією Буковини, коли була заборонена українська мова, Кобилянська активно співпрацює з журналом української літературної молоді «Промінь» та львівським журналом «Нові шляхи».

У творчому доробку Ольги Кобилянської 8 повістей та романів, 43 новели та оповідання, низка статей та доповідей. У віці 13–14 років майбутня українська письменниця писала вірші німецькою мовою. З 1880 по 1887 рік вона написала перші оповідання та декілька прозових замальовок теж виключно німецькою мовою. У 1888 році О. Кобилянська почала писати німецькою мовою повість «Лореляй», яка в 1896 була опублікована українською під назвою «Царівна». Саме завдяки цій повісті з творчістю Ольги Кобилянської познайомилася Леся Українка. Згодом їх творчі стосунки переросли у дружбу. 1894 року Кобилянська друкує в журналі «Зоря» повість «Людина» з присвятою Н. Кобринській – відомій у Галичині письменниці й громадській діячці.

Дізнатися більше про О.Кобилянську та прочитати її твори можна тут - https://www.ukrlib.com.ua/tvory/author.php?id=7

Квітка -Основ'яненко

Народився 29 листопада 1778 р. у с.Основа біля Харкова у дворянській родині. Саме від назви села і походить його псевдонім – Основ'яненко.

Він здобув домашню освіту. Згодом навчався у Курязькій монастирській школі. У 1793 році як дворянин був зарахований на військову службу, став активним діячем громадського і культурного життя Харкова. Обирався членом Товариства наук при Харківському університеті. Виступив одним із засновників Харківського професійного театру (з 1812 — його директор), Благодійного товариства (1812), Інституту шляхетних дівчат (1812), Харківської губернської бібліотеки (1838) (сам збирав кошти на її відкриття).

Відредагував та опублікував перші в Україні громадсько-літературні журнали «Українскій Вістникъ» та "Харьковский демокрит".

З 1827 р. почав писати прозу і драматургію.

Перша книга «Малороссийских повестей, рассказываемых Грыцьком Основьяненком» («Маруся», «Салдацький патрет», «Мертвецький Великдень») вийшла у 1834 р.

У 1837р. вийшла друга книга «Малороссийских повестей, рассказываемых Грыцьком Основьяненком».

У 1840 р. Г.Ф. Квітка очолив Харківську палату карного суду на посаді надвірного радника.

Прозові твори Квітки-Основ'яненка українською мовою поділяються на дві основні групи: бурлескно-реалістичні оповідання і повість; сентиментально-реалістичні повісті.

До першої групи належать, зокрема, гумористичні оповідання «Салдацький патрет» (1833), «Мертвецький Великдень», «От тобі і скарб», «Пархімове снідання», «Підбрехач», а також гумористично-сатирична повість «Конотопська відьма» (1833).

Серед сентиментально-реалістичних творів Квітки-Основ'яненка — повісті «Маруся» (1832), «Козир-дівка» (1836), «Сердешна Оксана» (1838), «Щира любов» (1839). Центральним персонажем кожної з них виступає сільська дівчина.

Письменник помер 20 серпня 1843р., похований у Харкові. Прочитати твори письменника можна тут: https://www.ukrlib.com.ua/styslo/author.php?id=65

«Пампуха» Алевтіна Шавлач, видавництво Академія, 12+

Інколи для того, щоб отримати те, про що завжди мріяла, потрібно пройти через чимало випробувань. Кому, як не Гані знати про це: вона пережила шкільний булінг ініціатором якого була вчителька, вуличне цькування, несприйняття себе. І це ще не все! Але як нам показує наша героїня, при бажанні можливо все змінити! 

«Сіль для моря або Білий Кит», Анастасія Нікуліна, видавництво Віват, 12+

У житті ч14-річної Лізи наступили чорні смуги: батьки її не розуміють, нові однокласники знущаються, як морально так і фізично, а хлопець, що так подобається Лізі, навіть не дивиться в її бік! Але на щастя, у неї є її інтернет-друг Кит. Але чи і справді під ніком Білий Кит знаходиться хлопець і чи варто йому довіряти? Підлітковий роман-буря, що викликає тисячі почуттів. 

130 років від дня народження Миколи Хвильового 

13 грудня 1893 р. – народився Микола Григорович Фітільов (Хвильовий) у с. Тростянець на Харківщині (нині Сумська область) в родині вчителів. Батько М. Хвильового прищепив синові любов до надбань світової культури. Писати художні твори М. Хвильовий розпочав 1917 року.1919 р. у Харкові вийшло друком три збірки поезій.Першими поетичними збірками М. Хвильового вважаються "Молодість" і "Досвітні симфонії". 1923 року була опублікована перша прозова збірка "Сині етюди". Пізніше Хвильовий пише такі твори: "Редактор Карк", "Кіт у чоботях", "Солонський Яр", "Легенда", "Свиня", "Чумаківська комуна". Письменник став членом-засновником літературної організації: «Гарт»;1924р. – збірка оповідань "Осінь" ("Елегія", "Я (Романтика)", "Силуети", "На глухім шляху" та ін.), повість "Санаторна зона". Ці публікації і громадянська активність зробили Хвильового центральною постаттю в літературному процесі 20х років.1925 – разом з однодумцями створює найпотужнішу літературну організацію ВАПЛІТЕ.1927 р. — роман «Вальдшнепи», ІІІ частина якого знищена урядовими органами. Трактат «Україна чи Малоросія?» опублікований лише 1990 р.13 травня 1933 На знак протесту проти голодомору 1932—33 років та арешту свого приятеля Михайла Ялового (став початком нової хвилі масових репресій проти української творчої інтелігенції) у Харкові покінчив життя самогубством.

190 РОКІВ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ МАРКО ВОВЧОК

 "Я прожила весь свій вік, ідучи по одній дорозі й не звертаючи убік. У мене могли бути помилки і слабкості, як у більшості людей, але в головному я ніколи не заплямувала себе відступництвом" (Марко Вовчок) Марко́ Вовчо́к (при народженні — Марія Олександрівна Вілінська, у першому шлюбі — Маркович, в другому — Лобач-Жученко; народилась 22 грудня 1833року. 10 цікавих фактів про Марко Вовчок:1. Народилася Марія Вілінська у родіні збіднілих дворянин. Коли їй було 6 років, помер батько. Вітчим дівчинки часто знущався з неї у дитинстві., він був картярем і п'яницею. Згодом матері довелося піти від нього, а двох дітей виховувала тітка. Життя і там було складним, вона мусила бути за ґувернантку дітят тітки.2. Марію Вілінську називають «українським Жорж Сандом», вважають «фатальною жінкою». 3. Зна­ла близько 10 іноземних мов, се­ред яких французька, англійська, польська, чеська, німецька, українська та інші. Повсякденною мовою в родині Вілінських була французька.4.Повість «Маруся» отрима­ла нагороду Французької академії і була рекомендована для обов'язкового вивчення в французьких школах.5. Чому у Марко Вовчок був такий псевдонім? Є кілька теорій. Перша пояснює, що псевдонім М. Вілінська – письменниця вигадала сама, за прізвищем першого чоловіка (Маркович). Друга теорія розповідає, що псевдонім народився з вуст П. Куліша, який поєднав прізвище чоловіка Марії з її «вовчкуватістю» у спілкуванні. Сама ж письменниця свій псевдонім ненавиділа.6. Марія порушувала норми, обов'язкові для «доброчесної» жінки. Наприклад, вона не захотіла погодитися редакторськими правками, внесеними у її тексти самим метром Кулішем!7. Судом з 19 літераторів була засуджена за плагіат при роботі над перекладом казок Андерсена, після чого переїхала жити в глушину Тверської губернії.8. Була особисто знайома з Тарасом Шевченком, Пантелеймоном Кулішем, Миколою Костомаровим, Іваном Тургенєвим, Жулем Верном, Дмитром Менделеєвим, О. Бородіним, І. Сєченовим, О. Герценом, Л. Толстим.9. Марко Вовчок ніколи не заперечувала вигадки про себе і не спростовувала публічно помилки стосовно її біографічних даних. Письменниця була впевнена, що біографію людини варто писати тільки після її смерті. Вона ніде не друкувала свого портрета до 1902 року.10. Марко Вовчок прожила 73 роки, виглядала теж досить молодо, як на свій вік. Померла від раку мозку. Тарас Шевченко називав Марко своєю рідною та хресною донькою (про що свідчить дарчий напис на новому виданні "Кобзаря", яке Тарас Григорович подарував Вовчок). Вона ж, у свою чергу, присвятила Шевченку свій найяскравіший твір українською мовою – "Інститутку".  

Не рубай ялинку

З третім класом ми провели захід "Не рубай ялинку". На якому ми слухали різдвяні та новорічні казки про ялинку та малювали малюнки. Також ми говорили про користь ялинки. Поки ялинка росте то весь цей час молоді деревця очищають повітря від пилу, газів, виділяють кисень. Разом з киснем рослини збагачують повітря фітонцидами - летючими речовинами, що вбивають хворобливі бактерії. Фітонциди сосни згубно діють на збудників туберкульозу,фітонциди ялини - на бацили дифтерії. А також посадки хвойний прикрашають нашу землю, є житлом і їжею для багатьох птахів і тварин. Тому ялинка є дуже корисною для нас.   https://www.facebook.com/groups/verkhnetoreckiynvk/permalink/1746502295828489/?mibextid=Nif5oz 

Степан Руданський цікаві факти

До 190 років від дня народженняНародився Степан Руданський 6 січня 1834 року на Вінниччині у селі Хомутинці в родині попа. Мав трьох братів – Григорія, Олександра та Юхима. Батько мріяв про те, що Степан став священиком і віддав його до духовної семінарії.Але у юного семінариста Руданського було інше дуже цікаве захоплення – він любив бувати на ярмарках, на вулицях серед простих людей. Там він з захопленням слухав їхню мову, записував різноманітні історії, прислів'я, приказки, бувальщини, пісні. У хлопця не лежала душа до попівства, він мріяв стати видатним лікарем.У 1852 році, перебуваючи в Кам'янці-Подільському 19-річний Руданський упорядковує два рукописні зшитки українських народних пісень, які він зібрав на Поділлі. Перший том містить пісні любовного характеру, а другий – це зібрання козацьких, весільних рекрутських пісень та щедрівок.Не дивлячись на протест батька Степан вступив до Петербурзької медико-хірургічної академії. У Петербурзі Руданський зблизився з гуртком українських письменників, що готував журнал «Основа». Це склало на нього неабияке враження. Він починає розмовляти та писати йому українською. Батько відмовлявся говорить з ним на українській і навіть сказав, щоб Степан йому зовсім не писав листи, а якщо й писав – то тільки російською.Закінчивши академію Руданський одержує звання повітового лікаря і дозвіл працювати у Криму. У 1861—1873 роках він працює міським лікарем у Ялті, а також лікарем у маєтках самого князя Воронцова.У Кам'янці-Подільському відбулося становлення Степана як поета. Крім збору і літературної обробки народних пісень, він написав 6 балад, яким сам він дає оригінальну назву – «Байки хатні», «Небилиці: «Два трупи», «Вечорниці», «Упир», «Хрест на горі», «Розмай». Там він пише також ліричну поезію, пронизану прекрасним почуттям кохання.Вперше почав друкуватись у петербурзьких журналах «Основа», «Русский мир», «Искра», та приготував до друку збірку поезій «Нива». Але друкуватися українською мовою у російських видання було дуже складно, а свої видавництва дуже прискіпливо ставилися до творів поета. Збірка «Нива» так і не була видана тоді в Україні. У 1861 році, врешті-решт петербурзький цензурний комітет дає дозвіл на її видання. Але за браком коштів вона не була видана і в Петербурзі.Плідно працюючи лікарем у Ялті в нього майже не залишається часу на творчість. Переважно він займається перекладами на українську. Але зазнавши гоніння за свою любов до української мови, небажання місцевих видавництв друкувати його твори, Руданський поступово відходить від літературної справи. Останньою крапкою на шляху творчості стали доноси на службі, побоюючись звільнення він остаточно полишає писати.

Степан Васильович Васильченко 145 років від народження

Народився Степан Васильович Васильченко (справжнє прізвище - Панасенко) в місті Ічня, що на Чернігівщині, в родині шевця 8 січня 1879 року. Змалечку батько привчав своїх дітей до читання та заохочував їх до знань.Бажання писати у Васильченка виявилося дуже рано, і найпершими спробами на літературній ниві стали його щоденники.Навчаючись у Глухівському вчительському інституті, Степан організував політичний страйк у навчальному закладі. Він закликав до демократизації навчання у вищій школі, виступаючи з петиціями. Це був його і далеко не останній протест.За свою революційну діяльність та любов до всього українського йому заборонили вчителювати. На життя Степан Васильович заробляв приватними урокамиКоли розпочалася Перша світова війна, письменника мобілізували на фронт. Степан Васильович перебував на передових позиціях та командував саперною ротою.Після війни він починає знову вчителювати у Київській школі № 61 імені Франка, завідував дитячим будинком, керував драмгуртком, очолював шкільну студію з літератури та паралельно пише нові твори. Серед них: новела «Мати», оповідання «З самого початку», «Записки вчителя»Панасенко працював вчителем на Донеччині, де підтримує зв'язки з шахтарями, розповсюджує серед них прокламації, нелегальні політичні брошури. В 1906 р. його арештовують і ув'язнюють у Бахмутській тюрмі, де за ґратами він і просидів півтора року.Старі бойові рани та наслідки тифу загострились і як наслідок, 1 серпня 1932 року письменника не стало. 

Цікаві факти про Павла Чубинського До 185 річча від дня народження.

1. Павло Платонович Чубинський народився 27 січня 1839 року в хуторі Чубинський в родині бідного дворянина. Закінчив Другу Київську гімназію, навчався у Петербурзькому університеті на юридичному факультеті. Там знайомиться з Георгієм Семеновим Тянь-Шанським, який у свою чергу знайомить Чубинського з видатними географами Миколою Пржевальським та Миколою Миклухо – Маклаєм. У студентські роки брав участь у діяльності петербурзької української громади. Був автором журналу "Основа", співпрацюючи в якому познайомився з Т. Шевченком, М. Костомаровим2. Павло Чубинський є автором слів Державного Гімну України3. У молоді роки він брав активну участь у громадському русі, поширюючи ідеї боротьби проти царського уряду. За свої щирі, патріотичні» наміри більше як на шість років був відлучений від України і засланий на «перевиховання» в Архангельську губернію. Там здобув авторитет великого організатора науки і невтомного дослідника Північного краю4. 1861 року захистив у Петербурзі дисертацію "Нариси народних юридичних звичаїв і понять з цивільного права Малоросії" та отримав вчений ступінь кандидата правознавства5. Нагороджений за свою наукові здобутки та праці золотою медаллю від Російського географічного товариства в 1873 році, золотою медаллю на Міжнародній виставці в Парижі в 1875 році та має Уваровську премію від Російської академії наукНамагався відкрити безкоштовну сільську школу в Борисполі, але не добився дозволу влади.6. В 1877 році працює на посаді чиновника Міністерства шляхів в Петербурзі7. Був одружений на Катерині Порозовій, мав в шлюбі 4 дітей8. У 1879 році Чубинський тяжко захворів, його розбив параліч, і він до кінця життя був прикутий до ліжка. Помер 26 січня 1884 року. Похований у Борисполі на Книшовому кладовищі9. Перший пам'ятник Павлу Чубинському було встановлено у Борисполі в 2001 році10. 1963 року до 100-річчя українського гімну «Ще не вмерла Україна» Відділ ООЛ видав серію марок, наліпок, франкотипів, поштових листівок із зображенням авторів гімну Павла Чубинського і Михайла Вербицького, роботи митця Миколи Бідняка11. У 2015 році у Києві було названо вулицю на честь Павла Чубинського12. 14 січня 2009 року Національний банк України увів в обіг ювілейну монету «Павло Чубинський.

Пам'ятати заради майбутнього

Захід з 6 класом присвячений пам'яті жертв Голокосту. Голокост - період в історії, протягом якого нацисти вбили мільйони євреїв та інших людей через те, ким вони були. На заході ми подивилися як виглядали Нацистські концтабори, почитали про "Нюрнберзькі закони" та подивилися книги у яких можна почитати про події Голокосту. А також згадали про Бабий Яр який став символом Голокосту від куль.....Ми маємо пам'ятати історію Голокосту заради майбутнього. https://www.facebook.com/groups/verkhnetoreckiynvk/permalink/1767543507057701/?mibextid=Nif5oz 

День пам'яті героїв Крут

29 січня Україна відзначає День пам'яті Героїв Крут. Цього дня ми віддаємо шану стійкості та мужності молодих хлопців, які стали на захист української держави та зупинили нападника. На заході присвяченому Дню пам'яті героїв Крут бібліотекар разом з учнями подивились уривок про минулі події, провели вікторину у якій відповіли "вірно" на всі запитання. Потім прочитали вірш Павла Тичини "Пам'яті тридцяти" який був присвячений страченим героям Крут.  https://www.facebook.com/share/p/mEEwRbBderkkSxNh/?mibextid=oFDknk 

Вдячні за свободу

День пам'яті Героїв Небесної Сотні відзначається щороку 20 лютого згідно з Указом Президента України від 11 лютого 2015 року. Саме в цей день десять років тому під час Революції Гідності протистояння між українським народом і тодішнім режимом сягнув свого апогею.20 лютого 2014року загинуло найбільше активістів Євромайдану. Загалом революційні події зими 2013-2014 років забрали життя понад ста активістів Майдану.21 лютого 2014 року офіційна влада України юридично визнала жертвами загиблих мітингувальників Майдану. Того дня на Майдані відбулося прощання із загиблими, яких у жалобних промовах назвали « Небесною Сотнею». З нагоди вшанування пам'яті Героїв Небесної Сотні в шкільній бібліотеці оформлена виставка- вшанування «Вічна слава Героям Небесної Сотні». https://www.facebook.com/share/p/cci4JVjCKGrdHJct/?mibextid=oFDknk 

Мова – духовний скарб нації.

 Щорічно 21 лютого у світі відзначають Міжнародний день рідної мови. Наша мова - українська , вона є однією з найбагатших і найрозвиненіших мов світу.Сьогодні з учнями 4 класу ми говорили про рідну мову, про її красу та цікавинки, відгадували загадки, складали вірші та відповідали на різноманітні питання. Ми хочемо побажати вам:Вивчайте, любіть свою мову,Як світлу Вітчизну любіть,Як стягів красу малинову,Як рідного неба блакить..... https://www.facebook.com/share/v/K7zjxiJqEyV6A9eX/?mibextid=oFDknk  

«На свій вік це геніальна жінка… в кожнім її слові я бачив розум та глибоке розуміння поезії, освіти та людського життя» Так казав про Лесю Українку М. Павлик. 

 Леся Українка (справжнє ім'я – Лариса Петрівна Косач) народилася 25 лютого 1871 року в містечку Новоград-Волинськ. У колі сім'ї її називали Лесею, тож цей милозвучний варіант імені й закріпився за нею. Псевдонім «Українка» з'явився у 1884 році, коли дівчинці було тринадцять років і вона опублікувала свої перші вірші. Такий псевдонім вона запозичила у свого дядька – письменника і вченого-історика Михайла Драгоманова, якого дуже любила і хотіла бути в чомусь схожою з ним (Драгоманов часто підписував свої твори псевдонімом «Українець») . Ознайомитися з біографією письменниці, а також прочитати або послухати її книги можна за посилянням. https://www.ukrlib.com.ua/audio/author.php?id=3